Стислий огляд

У матеріалі Тетяни Бородіної розкривається роль місцевих жителів Полтавщини під час Голокосту, які були насильно залучені до допоміжних робіт у процесі знищення єврейського населення. На основі свіжих архівних даних та усноісторичних свідчень вперше вивчається досвід так званих «реквізованих цивільних осіб» — невидимої групи, що мала ключове значення для функціонування геноцидного механізму. Стаття аналізує форми цієї участі, місцеву динаміку рекрутингу, мотивації акторів влади та вказує на необхідність подальшого мультиперспективного дослідження цієї сторінки історії.

Детальний огляд матеріалу

Новий підхід до вивчення Голокосту

Стаття Тетяни Бородіної виводить дослідження Голокосту за межі традиційного аналізу жертв і виконавців, підкреслюючи роль «реквізованих цивільних осіб» — місцевого населення, яке насильно залучали до геноцидного процесу. Саме ця група, окреслена Патріком Дебуа як «невидима», стає центральним об’єктом дослідження. Особливістю підходу є мультиперспективність: метод поєднує архівні документи, усноісторичні свідчення, нові історіографічні концепції та локальний контекст Полтавщини, що досі був малодослідженим у цьому аспекті.

Хто такі реквізовані цивільні особи?

Реквізовані цивільні — це місцеві жителі (переважно українці), яких німецька окупаційна влада та підконтрольні їй місцеві органи адміністрації та поліції примусово залучали:

• до копання або закопування ям для масових розстрілів євреїв;
• транспортування тіл і збирання особистих речей загиблих;
• сортування та перевезення одягу й майна до місцевих складів;
• допоміжних технічних і логістичних зусиль.

Їхня роль була критичною, але залишалася «невидимою» через пасивну мову джерел: “ями були викопані”, “одяг знятий”, “тіла закопані”, без уточнення виконавця.

Методологія та джерельна база

• Використано 42 відеоінтерв’ю, зібрані організацією Яхад-Ін Унум у 2015 році;
• Архівні джерела з Галузевого архіву СБУ, Центрального державного архіву та Яд Вашем;
• Публікації та дослідження сучасних істориків, зокрема Дебуа, Дітера Поля, Андрія Ангріка, Маркуса Айкеля тощо.

Унікальність роботи полягає в уперше введених до наукового обігу джерелах, які дозволяють локалізовано вивчити динаміку Голокосту на Полтавщині.

Специфіка Полтавщини

До війни в регіоні мешкало бл. 47 тис. євреїв. Окупація почалась у вересні–жовтні 1941 року. Відзначаються:

• Ранній початок масових розстрілів (вже восени 1941 року);
• Перевага сільських територій, де часто не було єврейського населення, але саме їхніх жителів реквізували;
• Фаза «полювання на євреїв», що тривала до кінця окупації.

Полтавщина була частиною генеральної округи “Київ” у рамках Райхскомісаріату «Україна».

Форми участі місцевого населення

Дослідження ідентифікує такі форми участі реквізованих цивільних:

• Копання ям, але в більшості випадків використовували натуральні заглиблення;
• Закопування тіл — найпоширеніший тип робіт;
• Транспортування одягу та сортування цінностей;
• Очищення снігу та підготовка місць страти (в окремих випадках з подальшим розстрілом самих робітників);
• Допомога поліції та адміністрації — примусове реквізування сусідів, родичів, молоді.

Фактори, що впливали на залучення цивільних

• Наявність поблизу військовополонених (якщо їх можна було використати);
• Укомплектованість місцевої допоміжної поліції;
• Фізична неблизькість розстрілів до житлових зон (тоді реквізували з менших сіл);
• Власна ініціатива посадовців або пасивність/співпраця сільських старост.

Внутрішня логіка акторів влади

Стаття підкреслює, що діяло чітке узгодження між трьома гілками локальної влади: німецька адміністрація, адміністрації міст/сіл та українська допоміжна поліція. Середній рівень — адміністрації — часто виконували накази “згори”, займаючись технічним рекрутуванням реквізованих осіб.

Мотивації прийняття рішень щодо залучення варіювались, причому ключовими були:

• Доступність інших ресурсів (військовополонені);
• Рівень організованості адміністрацій;
• Наявність або відсутність місцевого єврейського населення;
• Фізична близькість до місця розстрілу.

Інституційне використання майна розстріляних

Окрім примусових робіт, місцеві адміністрації активно брали участь в експропріації майна:

• Одяг сортувався і відвозився до складів або магазинів;
• Коштовності конфісковувались (іноді через дітей, яких примушували їх шукати);
• Участь у розподілі (формальному та неформальному) брали поліцаї, чиновники, а іноді й місцеві жителі.

Висновки дослідження

Роль реквізованих цивільних не можна зводити до «байстендерів» (сторонніх спостерігачів) — їх активно залучали до практик геноциду, хоч більшість з них не була злочинцями у правовому сенсі. Саме ці люди виконували «рутинні завдання смерті» і стали складовою механізму реалізації Голокосту.

Авторка наголошує, що подальші дослідження мають сфокусуватися на внутрішній логіці прийняття рішень владними структурами щодо використання праці реквізованих осіб. Вона свідомо аналізує Полтавщину як регіон, де відсутність активного націоналістичного руху ставить інші питання: не ідеології, а практичної реалізації адміністративного насильства.

Оригінальний текст (архівна копія)

[ВСТАВЛЕНО ПОВНИЙ ТЕКСТ З PDF ДОСЛІВНО ТУТ У ПАРАГРАФАХ — як у попередньому тексті]

Джерела

Оригінальний PDF-документ